Не "акаунт" і не "дедлайн": як красиво сказати українською запозичені слова

Українська мова має неймовірно красиві та влучні відповідники навіть до тих слів, які ми звикли чути щодня в офісах, соцмережах чи на вулиці.

Вони звучать набагато природніше. Деякі слова можуть вас навіть здивувати, адже ми давно забули їхнє милозвучне українське звучання.

Скіл, скіли - навичка, вміння.

Дедлайн - крайдата, реченець.

Тьютор - наставник.

Портфоліо - доробок.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Прийменники - як писати правильно

Акаунт - обліковка.

Деталь - подробиця, а в машині - частина.

Екземпляр - примірник.

Експромтом - спрожогу, без вагань, блискавично.

Клумба - квітник.

Епідемія - пошесть.

Паніка - переполох.

Від українців можна почути русизми, які легко можна замінити українськими відповідниками.

Йдеться про такі слова - "трусцой", яке можна замінити "ходити підтюпцем". Слову "вразвалку" відповідає український вислів "ходити перевальцем". У той же час замість російського "ходити на ципочках" потрібно вживати український вислів "ходити навшпиньки", який означає ходити на кінчиках пальців ніг.

35 найкращих висловів про рідну мову

Подивімося, що казали видатні письменники, діячі культури і народ про рідну мову і ще більше любитимемо і цінуватимемо свою – солов'їну, калинову, барвінкову...

1. Українці – стародавній народ, а мова їхня багатша і всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська і всілякі інші. Евлія Челебі

2. Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку XXI століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу. Ліна Костенко

3. Рідна мова – не полова: її за вітром не розвієш. Українське прислів’я

4. Мова – то серце народу: гине мова – гине народ. Іван Огієнко

5. Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація. Юліан Дзерович
   

6. Мова – це доля нашого народу, і вона залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її. Олесь Гончар

7. Бринить-співає наша мова, чарує, тішить і п’янить. Олександр Олесь

Дефіс vs тире

Використання дефісу «-», мінусу «–» і тире «—»

Дефіс використовують у двох випадках:
1) у складних словах (напр.: південно-східний);
2) у «нарощуваннях» (напр.: 1930-і рр.; 60%-й розчин води).
Дефіс дають без пробілів.

У всіх інших випадках використовують тире. Таких випадків два:
1) тире як розділовий знак, дають із нерозривним пробілом перед знаком і зі звичайним — після;
2) тире як показник певного інтервалу: зазвичай, між цифрами (І—ІІ ст. н. е., 5—6 м тощо), але іноді буває й між словами (траса Київ—Чоп, міжріччя Десна—Дніпро тощо).

Тире можна «зробити» клавішами, набравши код: «alt» і «0151», але винятково на додатковій клавіатурі цифр.
Його можна знайти у таблиці символів — «EM DASH», але не можна використовувати «HORIZONTAL BAR».
Можна також у "Microsoft Word" прописати яку-небудь автозаміну. Напр., додати до автозаміни: 2 дефіси (--) замінити на тире (—).
Це слід зробити на всіх розкладках / мовах (укр., рос., англ.), щоб бути впевненим, що автозаміна буде працювати завжди.

Існує ще й мінус «–» (який ще називають «коротким тире»), але варіант його використання в «археологічних текстах» украй обмежений. Використання мінусу припустиме лише у формулах. Іноді автори дають надлишкову інформацію, позначаючи «глибина –5 м» — оскільки слово «глибина» вказує на від’ємне значення, мінус зайвий.

Детальніше дивиться тут: Дефіс, довге та коротке тире: коли застосовувати і де це знайти на клавіатурі

Читайте також:  Правопис частки НЕ з різними частинами мови

Безособові речення на -но, -то, їх значення та норми вживання

В системі української синтакси одно з найпомітніших місць займають безособові речення з присудковою формою на -НО, -ТО. Ця особливість української синтакси заслуговує на увагу не тільки тому, що вона є одною з найхарактерніших національних ознак української мови. але й тому, що це явище в нашій мовній практиці часто викликає деякі труднощі й непорозуміння щодо його вживання. Отже, нашим завданням є з'ясувати значення цієї своєрідної конструкції і визначити ті умови, що при них можливе вживання цього типу речень.

1. Присудкова форма на -НО, -ТО з походження — дієприкметник середнього роду в давній закам'янілій формі. Порівн.: писанъ (чол. р.), писана (жін. р.) і писано (сер. р.). Колись цей дієприкметник. як і дієприкметники взагалі, узгоджувався з відповідним іменником [писано письмо, писана письма, писану письму...] і виконував не тільки функцію присудка, але й функцію означення. Тепер ця форма набула в українській мові цілком самостійного лише присудкового значення. Ніяких інших синтаксичних функцій вона не виконує. Більше того. Ця присудкова форма, як колишній дієприкметник. цілком втратила своє первісне іменне значення, тобто значення іменної частини складеного присудка, і набула значення звичайного дієслівного присудка минулого часу. Тепер це звичайнісіньке дієслово, тільки в особливій формі, в формі колишнього дієприкметника середнього роду. Своїм змістом воно нічим не відрізняється від звичайного дієслова минулого часу. Порівн.: зроблено — зробили, написано — написали, вбито — вбили та інш.
Таким чином, старий дієприкметник середнього роду, будучи в функції присудка в безособових реченнях. через цю саму своєрідну функцію цілком втратив своє первісне граматично-категоріяльне значення: із дієприкметника перетворявся в дієслово, зберігши лише стару дієприкметникову скам'янілу форму середнього роду на -НО, -ТО.

Українські вислови, прислів’я та приказки де згадуються собаки: Cобаки гавкають, а місяць світить

Убогому життя, як собаці на перелазі.
Він, як різницький собака: тут ударять, то до другого побіжить.
Слуга на від слузі, як собака на мотузі.
Така честь, як собаці в ярмарок: або прив’яже.
Багач, як собака: на своєму лежить, а хвіст перекинув на чуже.
Який пес на утрені, такий і на службі.
Не любить правди, як пес мила.
Як Рябка годують, так Рябко і бреше.
Така то правда, як пси траву їдять.
Ховається від роботи. як собака од мух.
Доля – не собака, палицею не відіб’єш.
Як той пес: день біжить, а тиждень лежить.
Холодно, хоч собака ганяй.
Як пес робить, так пес у чоботях ходить.
Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес, а все задурно.
Смачне, хоч на собак вилий.
Господар з тебе, як з собачого хвоста сито.
Вітають, як дорогого, а женуть з хати як пса.
Нагадував, як пес, за плугом ходячи.
Рудий, як собака.
Тобі так хочеться робити, як старому псові в завірюху брехати.
Без жінки – що без кішки, а без мужа – що без собаки.
Свекруха любить невістку, як собаки діда.
Свекруха на печі, що собака на ланцюгу.
Як виглянула у вікно, то три дня собаки брехали.
Нема з пса солонини, а з зятя дитини.
Бережись підлесливого, як потайного собаки.
Трудно вирвати, як псові із зубів.
Добрий пес краще, як злий чоловік.
Все один чорт, що собака, що хорт.
Коли б сім собак, то б од усіх сімох од’їлась.
Дивився, як собака на висівки.
Жив, як пан, а здох. як пес.
Така йому честь, як собаці на смітнику.
Ой, чумаче, чумаче, життя твоє собаче.
Сидить як собака на сіні і сам не з’їсть, і другому не дасть.
Краще живий пес, ніж мертвий лев.
Cобаки гавкають, а місяць світить
У собаки з кісткою друзів немає.
Собаці собача смерть.
Найбільші гавкачі – то найменш кусачі.
Навіть найсумніший пес іноді махає хвостом.
У злого собаки зазвичай обірвані вуха.
Пес і собака – віра однака.
Собака нюхом чує, де стерво лежить.
Котра собака багато бреше, мало кусає.
Кожен пес хоробрий на своєму смітнику.
Кожен пес перед своїм порогом сміливий.
Живе як кіт із собакою
Любиш мене, люби й мого собаку.

Не ПОкайте: мовознавець вказав на найпоширенішу помилку українців

Не покайте! Мовознавець вказав межу між русизмом та солов'їною у використанні "підступного" прийменника.

Мовознавці визначили одну з найпоширеніших помилок українців при спілкуванні державною мовою. Йдеться про вживання прийменника "по" там, де його немає бути, пишуть в групі Ізмаїл-онлайн.

Про це розповів мовознавець, вчитель Олександр Авраменко.

За його словами, це дуже часта помилка, коли при перекладі з російської мови на українську людина залишає прийменник "по" незмінним, адже в українській є свої прийменники "за" або "з" для таких випадків.

Чи є в українській мові слово "печаль": названо синоніми

Щодня ми переживаємо цілу гаму емоцій від того, що бачимо, чуємо, читаємо. Але чи завжди ми можемо правильно назвати ці емоції, особливо, якщо тільки переходимо на українську мову?

У людей, які проходять цей процес, можуть викликати певні запитання такі слова, як "печаль" чи "хороший", адже вони схожі на російські аналоги і можуть здаватись русизмами. У своєму блозі ситуацію з цими словами пояснив мовознавець Олександр Пономарів.

Насправді, обидва слова фіксують словник української мови. Зустрічаються вони і у різних художніх творах. Так у 1849 році Тарас Шевченко у вірші "І золотої й дорогої…" писав: "Іноді така печаль Обступить душу, аж заплачу". А Микола Мозговий у пісні "Минає день, минає ніч" на вірш Юрія Рибчинського співав: "Але не в тім моя печаль".

Правопис частки НЕ з різними частинами мови

Правопис частки НЕ з різними частинами мови

   

Слід розрізняти заперечну частку не, яка завжди пишеться окремо, і префікс не-, який завжди пишеться разом.

Заперечна частка не заперечує щось, відкидає, перекреслює, а префікс не- творить нові слова, часто з протилежним змістом.

Для того щоб правильно написати не з будь-яким словом, треба визначити, до якої частини мови воно належить.

Якщо це іменник.

РАЗОМ:

- коли слово без не не вживається: неук, невдаха;

- у префіксах недо-, що мають значення неповної дії: недоробка, недооцінка;

- якщо слово можна замінити синонімом: нещастя (лихо), неволя (рабство).

ОКРЕМО:

- якщо заперечує лексичне значення слова. Найчастіше в таких реченнях є протиставлення: Не сум, а жаль мене бере великий. (П. Куліш);

- протиставлення в реченні може бути відсутнє, проте його можна домислити: Не борода робить чоловіка мудрим. Не свинячим рилом лимони нюхати. (Нар. творч.).

ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишеться частка не, вживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа.

Мовні запозичення "російської" мови

Московити і татарин (праворуч). Ілюстрація з книги С. Герберштейна "Нотатки про Московію", 1576 р.

Досить часто від москалів ми чуємо, що "великий и могучий русский язык" начебто запліднив усі мови "братских народов", і лише завдяки "Ему" останні змогли розвиватися.

Ми, українці, сміємося з таких тверджень, але вони вкорінилися у певної частки наших же земляків.

Аж до ХІХ ст. москвини не мали граматики своєї мови.

М. Трубєцькой

Балачки про рівновартність московської літератури з європейською є лише пихатою маячнею.

В. Бєлінський

Прийменники - як писати правильно

Довідник з українського слововживання М.Волощак

Неправильно — правильно

Без п'ятнадцяти три ― За п'ятнадцять (чверть) третя
Біля вісімдесяти відсотків ― Близько вісімдесяти відсотків
Обирати в академіки ― Обирати академіком
В довершення ― На довершення
В додаток до подій ― На додаток до подій
В доказ любові ― На доказ любові
Виступити в захист ― Виступити на захист
В її склад увійшли ― До її складу увійшли
Раз в місяць ― Раз на місяць
Розумітися в музиці ― Розумітися на музиці

Власне українська лексика

Власне українська лексика (незапозичена, корінна, споконвічна, питома лексика) – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Ось деякі із власне українських слів:

Фразеологія сучасної української мови

УКРАЇНСЬКА ФРАЗЕОГРАФІЯ

Збір і систематизація фразеологізмів

Упорядкування українського фразеологічного багатства пов'язане насамперед з фольклорними збірниками, пареміологічними виданнями. Ось тільки деякі з них, але, мабуть, одні з найважливіших: "Краткий малороссийский словарь" О. Павловського в його "Грамматике малороссийского наречия" (1818); "Малороссийские пословицы и поговорки" (1834) В. Смирницького; "Галицькі приповідки і загадки" (1841) Г. Ількевича; "Словарь малороссийских идиомов" (1861) у 3-му томі "Старосветского бандуриста" М. Закревського. Додамо й епохальні праці М. Номиса "Українські приказки, прислів'я і таке інше" та І. Франка "Галицько-руські народні приповідки", які не раз уже нами згадувалися.

Одна з найдавніших праць — рукописна збірка кінця XVII — початку XVIII ст. (гадана дата рукопису — між 1700 і 1709 рр.) Климентія Зіновієва (відомі й інші імена автора — Климентій, Климентій Зиновієв син, Климентій Зиновій; Б. Ларін називає його Климентій Зинов'єв) — "Приповісті посполиті", що мала повну назву "Прйповести [або те(ж) присловіа] посполитые, и аз(ъ)букою ради скоре(и)шого (якового слова) поіска(н)а, новособравшіиса споряжєнныє: и где положенные, для розных потребъ. котбры(х) заживають в речахъ слушны(х) православные". "Приповести" включають розташовані за алфавітом понад півтори тисячі прислів'їв, приказок, народних афоризмів, уміщених без перекладу. Ось початок цієї збірки:

Абы м(с)цъ на мене светивъ, а звізды хо(ч) и такъ.

Абы голова здорова, а все тог буде(т).

Абы з насъ да і жсталоса.

Абы побрє(н)каче, а будутъ послухче (тут і далі намагаємося зберегти чи наблизити графіку й написання до оригіналу. — Авт.).