Як виникла назва «Бессарабія» і чому її просування становить загрозу для України

«Бессарабія» — складова антиукраїнського проєкту «Русскій мір»

Історія

 

Під час російсько-турецької війни 1806–1812 років Російська імперія захопила частину Молдавського князівства — територію між Прутом, Дунаєм і Дністром. Війна завершилася підписанням Бухарестського мирного договору 1812 року. У тексті цієї угоди не згадується Бессарабія, йдеться лише про новий кордон імперії по Пруту та Дунаю.

 

Уперше назва «Бессарабія» з'явилася 1813 року в назві щойно створеної Бессарабської області. Важливо, що до 1813 року місцеве населення не використовувало назву «Бессарабія» для означення всього цього краю. Вона не зустрічається ані в російських документах, ані на російських мапах.

 

І в цьому є важливий політичний момент. Називати новозахоплену територію Молдавією або частиною Молдавського князівства означало б прямо фіксувати факт її відторгнення від сусідньої держави. Натомість назва «Бессарабія» створювала враження окремої, самостійної історичної області — без чинного адміністративного носія, правопопередника чи юридичного статусу.

 

Читайте по темі:  «Бессарабия» як імперська та радянська конструкція 

 

Тому, називаючи край «Бессарабією», а не частиною Молдавії, його було легше представити як окрему історичну територію, а не як відірвану частину Молдавського князівства. Це був класичний імперський інструмент маніпуляції географічними назвами — той самий принцип, який сьогодні намагаються використовувати сепаратисти: спочатку змінити назву території, а потім на підставі цієї нової назви створити міф про її «окремішність».

 

«Бессарабія» і «Басарабія» - це різні поняття

Поляки вперто не бажають розуміти українців

Пане Дуда, ви кажете, що щиро не розумієте, як вас можуть обіймати українці, у яких на одязі червоно-чорні символи ОУН і УПА. Що ж, дозвольте пояснити.

Ви — президент суверенної держави, союзника України. 

Але коли ви згадуєте Шухевича, Бандеру і «людобуйства», не спромігшись згадати про звірства Польщі в Галичині, про пацифікацію 1930-х, про ув’язнення, розстріли, придушення української ідентичності — ви не говорите правду.
Ви її уникаєте. 

А без правди — не буде ні взаємної поваги, ні справжнього союзу.

Ви згадуєте Волинь.
Але не згадуєте Пілсудського.
Не згадуєте Тадеуша Голувка, який закликав «приборкати українського дикуна» і виселити його до Сибіру.
Не згадуєте Березу-Картузьку — концтабір для українців.
Не згадуєте розстріляних у Сяноку, Перемишлі, на Лемківщині.
Не згадуєте ані акцію «Вісла», ані вбитих дітей.
Ви називаєте вбивцями тих, хто дав відсіч тим, хто прийшов на їхню землю з хрестами й нагайками.
Ви не хочете визнати, що якби Польща поважала українське право на землю і гідність - можливо, ніхто б і не взяв до рук зброю.

Ви кажете: «не прийму Шухевича».
А ким він був, на вашу думку?
Солдатом, який дав бій одразу трьом імперіям — польській, нацистській і більшовицькій.
Вас дивує, що він герой для українців?
А для кого тоді бути героєм?
Для того, хто здався?
Хто мовчав, коли палили села й церкви?
Ні.
Ми пам’ятаємо тих, хто боровся.
І так — боровся жорстко.
Бо мир із карателями не будується.

Ви ж не відмовляєтеся від пам’яті про Пілсудського?
Хоча саме він у 1919 році вторгся в Україну, саме польське військо придушувало ЗУНР, саме поляки катували українців у львівських тюрмах.
А коли українці наважилися відповісти —
ви кажете «варварство»?
Насильство породжує насильство, пане Дуда. Не навпаки.
І якщо ви не розумієте, чому вас обіймають українці у вишиванках із червоно-чорними стрічками — то тому, що ці люди вашу націю пробачили. Але своїх не зрадили.
Пробачили за кров, за сльози, за приниження.
Бо вони хочуть майбутнього.
А не повернення в колоніальну травму.

Українці довели, що вміють бути друзями.
А ваші військові — ні.
Жодна ракета, що влітала з РФ у небо України, не була збита Польщею.
Жодна.
І в цей час ви вказуєте нам, яких героїв можна шанувати, а яких — ні?
Це що, не цинізм?
Нехай вас не лякає червоно-чорний прапор.
Це не прапор війни.
Це прапор пам’яті й боротьби.
І якщо ви не готові це зрозуміти - отже, ви так і не збагнули, звідки береться свобода.
Не з наказу. А з готовності вбивати і вмирати за своє.
Тож якщо ви справді хочете бути з Україною, а не лише говорити про це — почніть із поваги.
Не до символів, а до вибору народу.
І тоді, можливо, ці обійми стануть щирими й для вас.

«Бессарабия» як імперська та радянська конструкція

Радянська військово-оперативна карта Генерального штабу РСЧА, 1939–1940 рр., підготовлена для планування окупації території між Прутом і Дністром, позначеної як «Бессарабия».

1. Походження Бессарабської губернії (1812)

Бессарабська губернія Російської імперії була створена у 1812 році внаслідок російсько-турецької війни 1806–1812 років. Вона виникла на окупованих землях Молдавського князівства — на території колишніх молдавських цинутів (округів) з нав’язаною імперією штучною російською назвою.

До 1812 року місцеве населення не використовувало назву «Бессарабія» для означення цього краю. В ужитку були назви «Молдавська земля», Țara Moldovei, «прутсько-дністровські землі».

2. Відсутність Basarabia de jure до 1812 року

Не існувало жодної адміністративної одиниці з такою назвою ані в Молдавському князівстві, ані в Османській імперії: не було ні краю, ні санджаку, ні еялету, ні округу з назвою Basarabia.

Назва Basarabia не була чинною офіційною назвою, не використовувалася в адміністрації та не мала правового статусу. Вона траплялася лише епізодично — у поодиноких західних хроніках та на деяких картах XV–XVII століть — і стосувалася виключно вузької південної зони (Буджака), без будь-якого юридичного значення.

Отже, до 1812 року це була нефункціональна, нечинна й фактично «мертва» назва.

Ільзе Хірш — брутальна німецька білявка

Ilse Hirsch (*1922 in Hamm - †2000) was instrumental in “Operation Carnival” the assassination of the American-appointed Burgermeister of Aachen.

Ільзе Хірш (нім. Ilse Hirsch; 21 травня 1922 року, м. Гамм (Hamm), Північний Рейн — Вестфалія, Німеччина) - член організації "Вервольф" (Werwolf) - німецького ополчення для ведення партизанської війни в тилу наступаючих військ союзників, створеного наприкінці Другої світової війни.

Коли їй було шістнадцять, Хірш приєдналася до німецької молодіжної організації Спілка німецьких дівчат (BDM - Bund Deutscher Mädel). Вона стала одним з головних організаторів BDM у місті Моншау.

Словник історика

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ, ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ

від давнини до початку XXI століття

(термінологічний словник)

А

Абак (гр.) - 1) лічильна дошка у давніх греків і римлян; 2) горішня плита капітелі колони, пілястри.

Абат (лат., гр., арам.) - 1) у католицькій церкві - глава громади ченців, настоятель; 2) звертання до осіб католицького духовенства.

Абвер — німецька воєнна розвідка і контррозвідка. Утворений у 1919 р. Починаючи з 30-х років став впливовою силою у виробленні державної політики Німеччини. У 1935-1944 р. Абвер очолював адмірал Ф.В. Канаріс. У 1938 р. абвер був реорганізований в Управління розвідки і контррозвідки Верховного головнокомандування збройними силами Німеччини (ОКВ) і вирішував завдання по забезпеченню секретності підготовки і проведенню воєнних операцій збройних сил, їх переозброєнню, створенню "п'ятої колони" у запіллі ворога, його деморалізації, організації операцій по знищенню політичних діячів, воєнних керівників ворога тощо. 14 лютого 1944 р. абвер було розформовано. Він ділився на частини і його обов'язки і структурні підрозділи розподілялися між іншими відомствами. 

Абверштелле, абвернебеншелле — назви периферійних структур абверу, що створювалися у військових округах, при штабах армійських частин й підрозділів, військово-морських баз і центрів.

"Всешутейший" царь-антихрист Петр Первый и его кощунства

О печальной и разрушительной роли разбойнических церковных соборов 1666-1667 годов, в последнее время становится все более и более известно. Для многих людей, заинтересованных в поиске истины, очевидным становится те катастрофические последствия, которые затронули все стороны не только церковной жизни, но и губительно изменили все русское бытие и повлияли на судьбу России.

Результаты антихристовых соборов привели к тому, что Церковь перестала быть тем, к чему она была призвана Христом – стать и быть народом Божиим, Новым Израилем, а превратилась в никонианского Левиафана – магическую, государственную контору по оказанию волшебных услуг населению. В какое уродливое, нездоровое мистическое образование превратилась никонианская церковь, мы можем видеть в наше новое время.

Но как эти, так называемые, церковные реформы «реформы» повлияли на ход русской истории, до сих пор достаточно не исследованы. В основном, представления о дальнейшем ходе русской истории находятся в области восторженного, мифического восприятия – о преобразования «великого Петра», о безальтернативности модернизации, о неизбежности крепостного права и безжалостного использования своего народа в каких-то непонятных имперских целях. То есть все реформаторские «безобразия» выстраиваются как досадная, но необходимая степень, столь же необходимой «модернизации». Говорить о реформах Петра здесь нет необходимости, об этом достаточно много написано, да это совершенно иная тема, затрагивающая идеологию нашего интернетовского ресурса только косвенно.

Нам интересно посмотреть на дальнейшее развитие событий с точки зрения христианина. Посмотреть на ту внутреннюю жизнь, захвативших власть антихристовых узурпаторов, которая определяла все внешние действия. С этой точки зрения картина просто ужасающая.

После соборов 1666 года, через тридцать с небольшим лет, в 1700 году, на России, по личному действию царя Петра, церковная реформа продолжилась. Внешние последствия этой реформы известны – был учрежден «святейший синод» и синодальная «греко-российская церковь». Церковная реформа, несла в себе упразднение института патриаршества. Нет патриарха, независимого от государства. Появляется святейший синод. Священники теперь становятся в один ранг с чиновниками - получают зарплату от государства.

Хосе Роблес. Испанский символ жертв сталинских репрессий

Плакат республиканского правительства Испании времен гражданской войны. "Рабочие, крестьяне, солдаты и интеллигенты, крепите ряды Компартии!"

Испанское телевидение показало на днях новый документальный фильм, посвященный знаменитому ученому, лингвисту и литературоведу Хосе Роблесу и его трагической судьбе в годы гражданской войны в Испании во второй половине 30-х годов прошлого столетия. Роблес уже давно стал для большинства испанцев своеобразным символом всех жертв массовых репрессий, организованных в рядах испанских республиканцев усилиями эмиссаров Сталина, сотрудников НКВД.

Летом 1936 года профессор университета имени Джонса Хобкинса Хосе Роблес Пасос, или Пепе Роблес, как его звали друзья, вновь приехал с семьей в Мадрид. Возвращался он на родину каждый год – приобретал книги, ходил по литературным кафе, общался с писателями, чтобы быть в курсе творческой жизни столицы. С 1920 года Роблес жил за пределами Испании – преподавал в Соединенных Штатах испанский язык и литературу, а также занимался переводами американских авторов. И в этом качестве был знаком и дружил со многими из них, включая Эрнеста Хемингуэя.

Но на этот раз отпуск в Испании оказался для ученого не столь безмятежным. 18 июля 1936 года генерал Франсиско Франко организовал военный мятеж против левого республиканского правительства так называемого "Народного фронта". Началась гражданская война, продлившаяся почти три года. Как рассказывает испанская журналистка Соня Терсеро, биограф Роблеса, ученый был убежденным республиканцем:

Как Московия украла историю Киевской Руси-Украины — доклад доктора исторических наук

Создавая свое украинское государство, украинцы должны пересмотреть и уточнить свою историю, основываясь на правде, достоверных фактах и ​​исторических событиях. Находясь на протяжении веков под властью завоевателей, украинцы фактически были лишены возможности влияния на формирование национального сознания и развитие истории, в результате чего история Украины написана преимущественно в угоду этим завоевателям. Особо не выясненным является вопрос о претензиях и притязаниях Московии, а в дальнейшем России, на историческое наследие Киевской Руси.

В романе-исследовании В. Белинского (Страна Моксель или Московия // Киев: Издательство им. Елены Телиги, 2008, 2009, в трех книгах) сообщаются факты, взятые из исторических источников (преимущественно российских), что свидетельствуют о коренном искажение истории Российской империи , направленном на создание исторической мифологии о том, что Московия и Киевская Русь имеют общие исторические корни, Московия имеет «наследственные права» на Русь.

Обычное мошенничество московитов, присвоивших себе прошлое Великого Киевского княжества и его народа, нанесло страшный удар по украинскому этносу. Теперь задача состоит в том, чтобы на основе правдивых фактов, раскрыть лживость и аморальность московской мифологии.

Рассмотрим основные вопросы этой проблемы.

Бизнесмен Фрейдзон: Когда захватывали питерский порт, на лице Миллера большими буквами было написано: “Подпишите бумаги, иначе вас убьют”

По словам Фрейдзона, Миллер и Дюков (слева) в 90-х проводили переговоры и предлагали предпринимателям добровольно поделиться долей

Нынешний глава "Газпрома" Алексей Миллер был доверенным лицом и смотрящим за объектами, где у Владимира Путина была доля. Об этом в эксклюзивном интервью изданию "ГОРДОН" рассказал израильский бизнесмен Максим Фрейдзон, работавший в Санкт-Петербурге в 90-х и заставший ранние этапы карьеры президента РФ.

В середине 90-х годов, когда нынешний руководитель российской компании "Газпром" Алексей Миллер был заместителем Владимира Путина, главы комитета по внешним связям мэрии Санкт-Петербурга, он был его доверенным лицом и смотрящим за промышленными объектами, где будущий президент России "имел долю".

Среди объектов, от которых Путин получал деньги, Фрейдзон назвал "Петербургский нефтяной терминал", ЗАО ОБИП и морской порт.

"Я бы сформулировал так: Миллер был доверенным лицом Путина с самого начала его карьеры. Был смотрящим за объектами, где у Путина в 1990-х была доля. Сейчас он смотрящий за "Газпромом", – отметил предприниматель.

Захват доли в предприятиях осуществлялся бандитскими методами, подчеркнул он.

"Чтобы грамотно оформить захваченное, надо правильно составить и подписать бумаги. Миллер с Дюковым (нынешний председатель правления ПАО "Газпром нефть" Александр Дюков. – "ГОРДОН") проводили переговоры, предлагали людям отдать долю добровольно. Если те не соглашались – их убивали", – сообщил Фрейдзон.

По его словам, в одном из взятых под контроль предприятий – ОБИП – Миллер получил должность директора по инвестициям.

Урок історії польським шовіністам

Адольф Гітлер відвідує молитовне поминання померлого Йозефа Пілсудського.  Берлін, 1935 р

Нещодавно кілька депутатів від Польщі у Європарламенті, маніпулятивним шляхом «просунули» у резолюцію про сприяння Україні у вступі до Євросоюзу пункт, в якому «висловлювався жаль» з приводу присвоєння Президентом України В.Ющенко звання Герой України провіднику ОУН Степану Бандері. При цьому стверджувалося начебто С.Бандера колаборував з німецькими фашистами. Такі дії польських євродепутатів викликали справедливе обурення української громадськості і недаремно. З одного боку, маємо факт незаконного втручання представників іноземної держави у внутрішні справи України. З іншого – це злісний і безпідставний наклеп на українського історичного діяча, борця за незалежність України.

Дії окремих членів польської делегації, засліплених ненавистю до українського народу, можна, принаймні, пояснити їх обмеженістю, "зацофаністю" так би мовити. Але те, що Європейський парламент став рупором крайнього польського шовінізму – це не вкладається в рамки правової і демократичної риторики, досі характерної для цієї інституції.

Ми не заперечуємо, що Степан Бандера і керована ним Організація Українських Націоналістів (ОУН) були свого часу грізними ворогами польського імперіалізму і для досягнення своєї мети – незалежності України - застосовували проти окупаційної польської влади силу. Але це була відповідь на насильства над українським народом, у якого польські шовіністи відібрали свободу. Тому дії С.Бандери є абсолютно виправданими з погляду права і моралі. Зрештою, в сучасних документах ООН, зокрема щодо прав поневоленого палестинського народу, визнано законними всі способи боротьби з окупантами, із збройним включно. Це право належить і українцям. Хто стверджує інакше – той расист.

Червоні партизани у світлі нових документів

Не заперечуючи боротьбу радянських (червоних) партизан під час німецько-радянської війни проти німецьких окупантів, історик Олександр Ткачук, спираючись на оприлюднені радянські документи, наочно показує, що вони були частиною репресивно-каральної системи комуністичного тоталітаризму. Тому партизани вчиняли злочини проти власного народу.

Впродовж останніх років зусиллями російської влади та її сателітів проблема Другої світової війни поступово перейшла зі сфери історичних студій у площину політичних маніпуляцій масовою свідомістю. Хибно зрозумілий російський національний інтерес (відродження імперії) деформує правдиве висвітлення подій.

У такій ситуації джерелом відомостей про війну стають художні фільми, телепередачі, добре організовані телешоу з участю потрібних людей з науковими ступенями тощо. Через домінування в українському інформаційному просторі російських і проросійських ЗМІ віртуальною реальністю стає вигадана, сфальсифікована історія.

Безсумнівно, що така ситуація несе пряму загрозу українській безпеці.

Сьогодні необхідний громадянський спротив цим тенденціям, особливо в освітній і культурній політиці. Патріотична позиція українських істориків, які працюють як у науковій, так і освітній сферах, повинна стати альтернативою політиці духовної колонізації України.

Українському суспільству потрібне нове, незашорене радянськими стереотипами і новітніми російськими фальсифікатами бачення Другої світової війни. Першим кроком до вивчення цієї проблеми є введення у науковий обіг раніше заборонених документів та нове теоретичне осмислення їх; другим – ознайомлення із цими доробками масового українського читача.

Ця стаття є, власне, спробою акцентувати увагу на вже оприлюднених, але малознаних широкому загалу документах.

Легендарный стиль ограбления банков от Дж. Лесли

Польский фильм «Ва-банк» демонстрирует каноническое «тихое» ограбление середины 1930-х, когда системы сигнализации уже достигли высокого уровня, но камер теленаблюдения и датчиков движения еще не существовало. «Ва-банк», вовсе не фантастичен: подобные ограбления и в самом деле известны в мировой истории преступности. Одним из самых знаменитых грабителей-технарей (вторая половина XIX века) был американский инженер и архитектор Джордж Леонидас Лесли. Он разработал методику ограблений, которой пользовались после него многие профессионалы в течение более чем полувека. Знания архитектуры, инженерные навыки и тщательная подготовка помогали ему всегда уходить от полиции, за что его окрестили «Королем банковских разбойников».

Начальник детективного бюро нью-йоркской полиции того времени Томас Бёрнс считал Лесли потрясающим человеком, единственным в своём роде, даже гением.

Сын скромного пивовара из Огайо, Джордж блестяще закончил университет в Цинциннати и получил там две специальности: инженера-строителя и архитектора. Вскоре он переехал в Нью-Йорк, с честолюбивыми мечтами стать знаменитым архитектором и строить небоскребы из стекла, алюминия и бетона. Но свои знания и таланты Джордж с гораздо большим успехом применил в планировании и реализации громких и успешных ограблений. Нью-йоркская полиция ввела даже понятие «стиль Лесли».

Александр Невзоров о традиционной русской семье

Я бы хотел просветить зрителей «Эха Москвы» о том, что такое традиционная русская семья и вообще, о какой традиции можно говорить. Конечно, это абсолютное позорище. Это не картинки так называемые Елизаветы Бём, а это реальность, где из 10 детей выживали 5, где били всех – били детей, били жен, где так называемый харассмент просто не мог быть воспринят, потому что домогательства были не просто домогательствами….

Вы должны понимать, что в патриархальных русских семьях, в патриархальной русской деревенской действительности судьба солдатки, знаете, что собой представляла? То есть судьба жены солдатки? Как только рекрутская команда уводила мужа, ее насиловали практически всем селом. Это была, что называется, традиционная семья.

Давайте вспомним, как 13-летних крестьянских девочек дворяне отдавали поскорее в процесс размножения, предварительно брезгливенько оттрахав лично, и еще пропустив по рукам всей дворни. После барина, приказчика, лакея, конюха девчонку спихивали какому-нибудь крестьянину, который начинал семейную жизнь, как правило, с того, что избивал девочку за то, что ей уже все пользовалось.

Відозва Адольфа Гітлера до німецького народу у зв'язку з початком війни проти Радянської Росії 22 червня 1941 року

Німецький народе! Націонал-соціалісти! Охоплений важкими турботами, я був приречений на багатомісячне мовчання. Але тепер настав час, коли я, нарешті, можу говорити відкрито.

Коли 3 вересня 1939 р. Англія оголосила війну Німецькому Рейху, знову повторилася британська спроба зірвати будь-який початок консолідації і разом з тим підйому Європи засобами боротьби проти найсильнішої у даний час держави континенту.

Так колись Англія після багатьох воєн знищила Іспанію. Так вела вона війни проти Голландії. Так боролася пізніше за допомогою всієї Європи проти Франції. І так на рубежі століть вона почала оточення тодішньої Німецької імперії, а в 1914 році - світову війну.

Тільки через відсутність внутрішньої єдності Німеччина зазнала поразки в 1918 році. Наслідки були жахливі. Після того, як спочатку було лицемірно оголошено, що боротьба ведеться тільки проти кайзера і його режиму, коли німецька армія склала зброю, почалося планомірне знищення Німецької імперії.

У той час, як здавалося, дослівно збувається пророцтво одного французького державного діяча, про те що в Німеччині 20 мільйонів зайвих людей, і їх потрібно усунути за допомогою голоду, хвороб або еміграції, національно-соціалістичний рух розпочав свою роботу з об'єднання німецького народу і тим самим поклав шлях до відродження Імперії.

История гомосексуализма в России

История гомосексуализма уходит корнями в глубокую древность. Однополая любовь была известна еще неандертальцам. Об этом свидетельствуют недвусмысленные наскальные рисунки, найденные археологами. Впрочем, удивляться нечему, ведь исходя из теории Дарвина, все мы произошли от обезьян, животных не слишком разборчивых в половых связях. Наглядный пример, иллюстрирующий их нравы: зачастую вожак обезьяньей стаи, чтобы упрочить свой социальный статус, совокупляется с низкоранговыми половозрелыми самцами. Такой вот своеобразный способ самоутверждения.

Гомосексуальные отношения были обычным явлением во многих индейских племенах Северной Америки, а также у аборигенов Новой Гвинеи. При этом связь двух мужчин носила не столько эротический, сколько мистический и даже ритуальный характер. Так в племени самбия (Новая Гвинея) считалось, что для юноши самый верный способ стать сильным и смелым — почаще глотать сперму взрослого воина. Любопытно, что этот способ воспитания в некоторых племенах сохранился вплоть до XX века.

Жители тогда еще не открытых Америк, точно так же, как и чернокожие обитатели Африканского континента находили особый изыск в мужских ласках. Эллины сумели возвести педерастию (от греческого pederasty - "любовь к мальчикам") в своеобразный культ, наделив богов собственными пристрастиями, и небожители на Олимпе могли предаваться оргиям, так же как Сократ и эпикурейцы на грешной земле.

Особой популярностью пользовалась мужская любовь в Древней Греции. Причем считалась, что она возвышеннее и изысканнее, чем любовь к женщинам. Высокопоставленные эллины не только не скрывали своих «голубых» пристрастий, но и наоборот старались их всячески демонстрировать. Поэты воспевали прекрасные союзы умудренных жизненным опытом мужей с красивыми юношами, философы писали трактаты о пользе гомосексуализма. Так, Платон в избранных диалогах отмечал, что любовь между мужчинами служит высшим целям и подвигает молодежь на служение обществу. Врачебную точку зрения на гомосексуализм высказывал отец медицины Гиппократ. Он утверждал, что такие связи весьма полезны, поскольку «мужественность и другие положительные качества взрослого мужчины через его семя передаются подросткам». Самим же взрослым мужчинам, по мнению того же Гиппократа, подобные отношения несли молодость и здоровье. Табу на гомосексуальные связи в греческом обществе касалось только рабов. Причин тому несколько. Во-первых, банальный прагматизм: рабы должны размножаться. Во-вторых, эстетика: что может быть прекрасного в рабской любви? Кстати, слово «педерастия» (дословно: «любовь к мальчикам») имеет греческое происхождение, но в те далекие времена смысл его не был уничижительным.

Одобренный главным врачом античности, гомосексуализм процветал не только у греков. Сохранилось множество свидетельств о «голубизне» аристократов Древнего Рима, древнеегипетских богов, а также нетрадиционной ориентации японских самураев и воинов-скифов.

Херсон почтовый

 

До 1890 года главная, улица Херсона, стрелой протянувшаяся от берега Днепра до городских ворот, (находившихся в р-не современной областной больницы по проспекту Ушакова) носила название Почтовая улица.

За городской чертой начинался почтовый тракт - путь, связывающий молодой город Херсон с другими городами Российской империи (Николаевская почтовая дорога). Этой дорогой въезжали и выезжали из Херсона путешественники, доставляли в город товары и продукты. Пролетали под звон бубенцов со спешным грузом деловой и частной корреспонденции почтовые извозчики. 

Не случайно в конце 19 века уже сложилось утверждение, что « почта и телеграф являются нервом государства». Невозможно представить себе город лишенный почтовой службы. Поэтому, еще с самого начала строительства Херсона, в городе началось обустройство почтового сообщения. Первоначально городская почтовая контора располагалась в арендуемом доме на улице Эрделевской (ул. Комсомольская). Затем она занимала помещение на улице Суворовской и только лишь в 1831 году, после принятия Сенатом 22 октября 1930 года указа «Об устройстве почтовой части», обосновалась в специально построенном здании. Херсонская почтовая контора входила в Одесский почтовый округ, который подчинялся почтовому департаменту Сената. В 1862 году в Городской почтовой конторе был установлен телеграф, посредством которого херсонцы получили возможность оперативной связи с другими городами страны. После введения в строй телеграфа, почтовая контора получила более серьезное наименование: Херсонская почтово-телеграфная контора Одесского почтового округа. С 1885 в связи с реорганизацией и упразднением почтового департамента Сената, почтовая служба Российского государства перешла под управление Министерства внутренних дел.

Правящий класс Советской Росии в первой половине 1918 года

Совет народных комиссаров:

1.	Председатель СНК	Ленин (Ульянов)	русский
2.	Комиссар по иностранным делам	Чичерин	русский
3.	Комиссар по делам национальностей	Сталин (Джугашвили)	грузин
4.	Комиссар земледелия	Прошьян	армянин
5.	Комиссар армии и флота	Троцкий (Бронштейн)	еврей
6.	Председатель Высшего экономического совета	Ларин (Лурье)	еврей
7.	Комиссар по восстановлению	Шлихтер	еврей
8.	Комиссар госземель	Кауфман	еврей
9.	Комиссар госконтроля	Ландер	еврей
10.	Комиссар общественных работ	Шмидт В.	еврей
11.	Комиссар социального призрения	Лилина (Книгиссен)	еврейка
12.	Комиссар народного просвещения	Луначарский (Баилих)	еврей
13.	Комиссар вероисповеданий	Шпицберг	еврей
14.	Комиссар общественной гигиены	Анвельт	еврей
15.	Комиссар внутренних дел	Зиновьев (Апфельбаум)	еврей
16.	Комиссар финансов	Гуковский	еврей
17.	Комиссар печати	Володарский (Коган)	еврей
18.	Комиссар по делам выборов	Урицкий	еврей
19.	Комиссар юстиции	Штейнберг	еврей
20.	Комиссар по делам эвакуации	Шегинштейн	еврей
	его помощники:	Равич Заславский	еврей еврей