Як оскаржити наказ про відсторонення від роботи? Інструкція для невакцинованих

Міністерство охорони здоров’я затвердило Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням. В своєму Наказі відомство посилається на статтю 10 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, статтю 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, пункт 8 Положення про Міністерство охорони здоров’я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267. Однак, чи настільки все законно, як здається на перший погляд?!

Згідно вищевказаного Наказу, обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
4. Підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5. Установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6. Підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Сьогодні є безліч судових справ, де працівники оскаржують незаконне відсторонення від роботи на підставі “карантинних” Наказу та Постанови. Для прикладу візьмемо всім відоме рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області (справа № 585/3294/21), де суддя задовольнив позов і скасував наказ про відсторонення від роботи у зв’язку з невакцинацією.

Так як більшість відсторонених є державними службовцями та працівниками закладів освіти, в цій статті будемо розглядати порядок оскарження відсторонення саме для цих категорій працівників.

Зміст

1. Куди звертатися?
2. Що “просити” в суді?
3. Що писати в позові?
4. На чому варто наголосити?
5. Щодо сплати судового збору

Куди звертатися?

Згідно статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) “Справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів”, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто працівникам закладів освіти зі своїми позовами треба звертатися до місцевих загальних судів. Такі позови подаються за місцезнаходженням юридичної особи (школа, відділ освіти, заклад вищої освіти тощо) або за вибором позивача можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування такого позивача.

Державним службовцям варто звертатися до окружних адміністративних судів (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Перелік судів та їхнє місцезнаходження ви можете знайти за цим посиланням.

Що “просити” в суді?

Згідно процесуального законодавства позивач зобов’язаний у своєму позові зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. У справах цієї категорії потрібно вказувати про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Майте на увазі, що звертаючись з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ви повинні переконатися, чи є юридична особа, до якої ви пред’являєте позов, розпорядником коштів, і чи зможе вона виконати вашу вимогу, та й взагалі чи є така юридична особа належним відповідачем. Для прикладу, позивач звернувся з позовом до загальноосвітньої школи з вимогою стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак розпорядником коштів є відповідний відділ освіти. У такому випадку суд відмовить в задоволенні вищевказаної вимоги.

Що писати в позові?

В позовній заяві треба обґрунтувати свої вимоги, тому не забувайте посилатися на нормативну базу, яка регулює (регулювала) спірні правовідносини.

У наказі про відсторонення роботодавець вкаже як одну із підстав статтю 46 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України): відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі:

• появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
• відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
• в інших випадках, передбачених законодавством.

Якщо говорити про державних службовців, то порядок проходження державної служби регулюється Законом України “Про державну службу”. Згідно статті 72 цього Закону державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов’язків у разі виявлення наступних порушень (за які до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення):

• порушення Присяги державного службовця;
• перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення;
• невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця;
• використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб;
• подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби;
• прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Як бачимо для державних службовців апріорі немає такої підстави для відсторонення від походження державної служби, як відмова або ухилення від обов’язкових медичних оглядів абощо. Однак керівники державної служби керуються статтею 46 КЗпП України, посилаючись на статтю 5 Закону України “Про державну службу”, згідної якої дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

В позові варто вказувати, що наказом про відсторонення від роботи порушено ваші конституційні права, оскільки фактично таким наказом позбавлено можливості продовжувати свою працю (проходити службу) та отримувати відповідну заробітну плату лише на підставі наявності у вас переконань щодо принципу добровільності щеплень. Посилайтесь на неправомірність застосування роботодавцем до працівника заходів примусу та/або дисциплінарного стягнення за відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19.

Відповідно до статті 284 Цивільного кодексу України, надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Незалежно від проведення щеплення, будь-яка особа може бути носієм збудника коронавірусної хвороби СОVID-19 та інфікувати оточуючих. За таких обставин неприпустимим є співставлення конституційних прав окремої людини з інтересами суспільства, оскільки потенційну вірогідність завдання шкоди таким інтересам внаслідок реалізації права на працю досить складно належним чином оцінити. На сьогоднішній день застосування будь-яких вакцин не є запорукою захисту населення від поширення всіх існуючих небезпечних інфекційних хвороб, тому безпомилково передбачити можливі ризики, пов’язані з роботою працівників певних сфер, зокрема сфери освіти та/або державної служби, практично неможливо.

Відсторонення від роботи/державної служби хоча і має тимчасовий характер у порівнянні зі звільненням, проте за своєю суттю є такою ж фактичною втратою роботи та відповідної заробітної плати, а також позбавляє працівника можливості отримати будь-яку соціальну допомогу, оскільки особа вважається працевлаштованою. Окрім того, відстороняючи вас від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19, часто-густо не вказується жодних альтернативних умов поновлення на роботі. Ні період дії запроваджених карантинних обмежень (наприклад, до 31.12.2021 р.), ні відсутність доказів про можливість з вашого боку негативним чином вплинути на здоров’я оточуючих. Відтак, навіть за умови офіційного підтвердження відсутності ризику масового розповсюдження на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, наприклад, у весняно-літній період чи раніше, вас навіть теоретично не буде допущено до роботи виключно на підстав відсутності у роботодавця документів про щеплення.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).

Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (частини перша, друга статті 43); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48); кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (частина перша статті 49); кожен має право на освіту (частина перша статті 53);

З метою реалізації зазначених конституційних положень, визначення організаційно-правових засад запобігання та протидії дискримінації, забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина ухвалено і діє Закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, який вводить загальну заборону дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними.

Стаття 2 Загальної декларації про права людини передбачила, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (МПГПП) також встановлює загальну заборону дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (стаття 2). Пакт покладає на держави обов’язок передбачити в національному законі заборону не тільки дискримінації будь-якого роду (стаття 26), але й будь-якого відступу на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства (стаття 20). Крім того, стаття 4 Пакту передбачає, що під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов’язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов’язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) у статті 14 та статті 1 Протоколу № 12 також закріплює принцип недискримінації.

У разі захворювання працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов’язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які працюють, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

У разі закриття дисциплінарного провадження без притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності йому оплачується у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов’язків в установленому порядку. Йдеться про відсторонення державних службовців (перелік підстав зазначено вище).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 “Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 ,з відповідними змінами (далі – Постанова №1236), визначено, що з 19 грудня 2020 року до 31 березня 2022 року (на момент написання цієї – ред.) на території України карантин.

Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій доручено забезпечити:

• контроль за проведенням обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов’язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я від 4 жовтня 2021 року № 2153 (далі – перелік);
• відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов’язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов’язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров’я;

взяти до відома, що:

• на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, частини першої статті 1 Закону України “Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”;
• відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства,
• установи, організації з обов’язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;
• строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов’язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов’язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 12 цього Закону рішення про проведення обов’язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об’єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до статті 23 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” передбачено порядок відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями. У разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов’язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності.

Зазначені в частині першій цієї статті особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров`я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду. Перелік видів робіт, для виконання яких особи, які є бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб”, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов’язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов’язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров’я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред’явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину. Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

У статті 1 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” дано визначення поняттю “календар профілактичних щеплень” (далі – календар щеплень) нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, яким встановлюються перелік обов’язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення;

Статтею 11 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” визначено організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров’я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах територій, об’єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Службі безпеки України, забезпечують зазначені органи, підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби, медичні служби, а також керівники зазначених об’єктів, частин, підрозділів.

Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

В п.п.3.2 п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 р. №10-р/2020 в справі № 1-14/2020(230/20), Суд зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом – актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3,6, 8, 19, 64 Конституції України.

Згідно ст. 2-1 КЗпП України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

На чому варто наголосити?

Відсторонення працівника від роботи – це призупинення виконання ним своїх трудових обов’язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

За змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

В позовній зав, варто зазначити, що відстороненням від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, порушено ваше право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України та КЗпП України.

Вирішуючи спори цієї категорії, суду необхідно перевірити чи дотрималась держава негативних обов’язків покладених на неї Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, який полягає в тому, що обов’язок держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини. У разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Вручивши вам як позивачу повідомлення про необхідність подання відповідних документів та відсторонивши вас від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, роботодавець фактично покладає на вас обов’язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. Вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов’язкова, ні як обов’язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушуються права, гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод.

Окрім того, через своє здоров’я, у вигляді відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, які позбавили вас можливості заробляти собі на життя, ви опинилися в гіршому становищі, ніж інші працівники/державні службовці, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов’язків, але тут не йдеться про звільнення з роботи. У зв’язку з цим суд не задовольнить вашу вимогу про поновлення на роботі.

Щодо сплати судового збору

Згідно Закону України “Про судовий збір” за подання до суду позовної заяви справляється судовий збір. Варто наголосити, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Якщо позов стосується немайнової вимоги по скасування наказу про відсторонення (не стосується поновлення на роботі та/або стягнення заробітної плати), то доведеться сплати судовий збір: за одну вимогу – 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ставка встановлюється станом на 1 січня відповідного року звернення до суду).