Німецький народе! Націонал-соціалісти! Охоплений важкими турботами, я був приречений на багатомісячне мовчання. Але тепер настав час, коли я, нарешті, можу говорити відкрито.
Коли 3 вересня 1939 р. Англія оголосила війну Німецькому Рейху, знову повторилася британська спроба зірвати будь-який початок консолідації і разом з тим підйому Європи засобами боротьби проти найсильнішої у даний час держави континенту.
Так колись Англія після багатьох воєн знищила Іспанію. Так вела вона війни проти Голландії. Так боролася пізніше за допомогою всієї Європи проти Франції. І так на рубежі століть вона почала оточення тодішньої Німецької імперії, а в 1914 році - світову війну.
Тільки через відсутність внутрішньої єдності Німеччина зазнала поразки в 1918 році. Наслідки були жахливі. Після того, як спочатку було лицемірно оголошено, що боротьба ведеться тільки проти кайзера і його режиму, коли німецька армія склала зброю, почалося планомірне знищення Німецької імперії.
У той час, як здавалося, дослівно збувається пророцтво одного французького державного діяча, про те що в Німеччині 20 мільйонів зайвих людей, і їх потрібно усунути за допомогою голоду, хвороб або еміграції, національно-соціалістичний рух розпочав свою роботу з об'єднання німецького народу і тим самим поклав шлях до відродження Імперії.
Цей новий підйом нашого народу з бідності, злиднів і ганебної неповаги до нього проходив під знаком чисто внутрішньої стриманості. Англію, зокрема, це ніяк не зачіпало і їй нічого не загрожувало. Незважаючи на це, моментально відновилася натхненна ненавистю політика оточення Німеччини. Зсередини і ззовні плелася відома нам змова євреїв і демократів, більшовиків і реакціонерів з єдиною метою перешкодити створенню нової національної держави і знову занурити Рейх в безодню безсилля і злиднів.
Крім нас, ненависть цієї міжнародної всесвітньої змови була спрямована проти тих народів, яким теж не пощастило, і вони були змушені заробляти хліб насущний у найжорстокішій боротьбі за існування. Перш за вcе, заперечувалося і навіть формально заборонялося право Італії та Японії, як і Німеччини, на свою частку в багатствах цього світу. Тому Союз цих націй був лише актом самооборони проти загрозливої егоїстичної всесвітньої коаліції багатства і влади.
Ще в 1936 році Черчілль заявив, що за словами американського генерала Вуда, перед комітетом Палати представників Сполучених Штатів, Німеччина знову стає занадто сильною і тому її потрібно знищити.
Влітку 1939 року Англії здалося, що настав момент почати це знову задумане знищення з повторення широкомасштабної політики оточення Німеччини.
Систематична кампанія брехні, яка була організована з цією метою, була спрямована на те, щоб переконати інші народи, ніби над ними нависла загроза, зловити їх спочатку в пастку англійських гарантій і обіцянок підтримки, а потім, як напередодні світової війни, змусити їх воювати проти Німеччини.
Так Англії вдалося з травня по серпень 1939 р. поширити в світі твердження, ніби Німеччина безпосередньо загрожує Литві, Естонії, Латвії, Фінляндії, Бессарабії, а також Україні. Частина цих країн за допомогою подібних тверджень відхилили обіцяні гарантії і тим самим вони зробилися частиною фронту оточення Німеччини.
За цих обставин я, усвідомлюючи свою відповідальність перед своєю совістю і перед історією німецького народу, вважав можливим не тільки запевнити ці країни і їхні уряди в брехливості британських тверджень, але і, крім того, спеціально заспокоїти найсильнішу державу Сходу з допомогою урочистих заяв про межі сфер наших інтересів.
Націонал-соціалісти! Ви всі, звичайно, відчували тоді, що цей крок був для мене гірким і важким. Ніколи німецький народ не відчував ворожих почуттів до народів Росії. Тільки протягом двох останніх десятиліть єврейсько-більшовицькі правителі Москви намагалися запалити не тільки Німеччину, але і всю Європу. Не Німеччина намагалася перенести свій націоналістичний світогляд в Росію, а єврейсько-більшовицькі правителі в Москві неухильно робили спроби нав'язати нашому та іншим європейським народам своє панування, при тому не лише духовне, але, перш за все, військове.
Але результатами діяльності цього режиму у всіх країнах були тільки хаос, злидні і голод. На противагу цьому я два десятиліття намагався при мінімальному втручанні і без руйнування нашого виробництва побудувати в Німеччині новий соціалістичний порядок, який не тільки ліквідував безробіття, але і забезпечив завдяки підвищенню оплати праці постійний приплив людей в сферу виробництва.
Успіхи цієї політики нових економічних і соціальних відносин нашого народу, які, планомірно долаючи станові і класові суперечності, мають своєю кінцевою метою створення справжнього народного співтовариства, унікальні в усьому світі.
Тому в серпні 1939 року для мене було таким важким рішення надіслати мого міністра до Москви, щоб спробувати там надати протидію британській політиці оточення Німеччини. Я зробив це не тільки усвідомлюючи свою відповідальність перед німецьким народом, але, перш за все, з надією досягти в кінцевому рахунку тривалої розрядки, яка могла б зменшити жертви, які потрібні були б від нас в іншому випадку.
Після того як Німеччина в Москві урочисто визнала зазначені в договорі області та країни - за винятком Литви – що знаходилися поза сферою будь яких німецьких політичних інтересів, було укладено ще особливу угоду на той випадок, якби Англії дійсно вдалося підштовхнути Польщу до війни проти Німеччини. Але і в цьому випадку мало місце обмеження німецьких прагнень, що ніяким чином не відповідало успіхам німецької зброї.
Націонал-соціалісти! Наслідки цього договору, якого я сам хотів і який уклав в інтересах німецького народу, були особливо важкими для німців, які жили в охоплених ним країнах. Більше півмільйона наших одноплемінників – в основному дрібні селяни, ремісники і робітники - були змушені мало не за одну ніч покинути свою колишню батьківщину, рятуючись від нового режиму, який погрожував їм спочатку безмежною убогістю, а рано чи пізно - повним винищенням. Незважаючи на це, тисячі німців зникли! Було неможливо дізнатися що-небудь про їхню долю або хоча б їх місце знаходження. Серед них було більше 160 громадян Рейху.
Я мовчав про все це, тому що повинен був мовчати, бо моїм головним бажанням було досягти остаточної розрядки і, якщо можливо, - тривалого балансу інтересів з цією державою.
Але ще під час наступу наших військ у Польщі радянські правителі раптово, всупереч договору, висунули домагання також і на Литву.
Німецький Рейх ніколи не мав наміру окупувати Литву і не тільки не висував ніяких подібних вимог литовському уряду, але, навпаки, відхилив прохання тодішнього литовського уряду направити в Литву німецькі війська, оскільки це не відповідало цілям німецької політики.
Незважаючи на це, я погодився і на цю нову російську вимогу. Але це було лише початком безперервної низки все нових і нових вимог.
Перемога в Польщі, досягнута виключно силами німецької армії, спонукала мене знову звернутися до західних держав з мирною пропозицією.
Вона була відхилена міжнародними та єврейськими розпалювачами війни. Але
причина її відхилення вже тоді полягала в тому, що Англія все ще сподівалася,
що їй вдасться мобілізувати проти Німеччини європейську коаліцію, включаючи балканські країни і Радянську Росію.
У Лондоні вирішили направити послом до Москви містера Кріппса. Він отримав чітке завдання за будь-яких обставин відновити відносини між Англією і Радянською Росією і розвивати їх в англійських інтересах. Про прогрес цієї місії повідомляла англійська преса, якщо тактичні міркування не змушували мовчати.
Восени 1939 року і навесні 1940 року перші наслідки стали доконаними фактами. Приступивши до підпорядкування військовою силою не лише Фінляндії, а й прибалтійських держав, Росія раптово стала мотивувати ці дії настільки ж брехливим, як і сміховинним твердженням, ніби ці країни потрібно захищати від загрози ззовні або запобігти їй. Але при цьому могла матися на увазі тільки Німеччина, оскільки жодна інша держава взагалі не могла ні проникнути в зону Балтійського моря, ні вести там війну. Незважаючи на це, я знову промовчав. Але правителі в Кремлі відразу ж пішли далі.
У той час, як Німеччина війною 1940 року відповідно до так званого пакту про дружбу, далеко відвела свої війська від східного кордону і здебільшого взагалі очистила ці області від німецьких військ, вже почалося зосередження російських сил в таких масштабах, що це можна було розцінювати тільки як умисну загрозу Німеччині.
Відповідно до однієї із заяв, зробленої тоді особисто Молотовим, вже навесні 1940 року тільки в прибалтійських державах перебували 22 російські дивізії.
Так як російський уряд сам постійно стверджував, що його закликало місцеве населення, метою їх подальшого перебування там могла бути тільки демонстрація проти Німеччини.
У той час, як наші солдати 10 травня 1940 зламали франко-британську силу на Заході, зосередження російських військ на нашому східному фронті поступово приймало все більш загрозливі розміри. Тому з серпня 1940 р. я прийшов до висновку, що інтереси Рейху будуть порушені фатальним чином, якщо перед обличчям цього потужного зосередження більшовицьких дивізій ми залишимо незахищеними наші східні провінції, які і так вже не раз спустошувалися.
Сталося те, на що було спрямоване англо-радянське співробітництво, а саме: на Сході були зв'язані настільки великі німецькі сили, що керівництво Німеччини не могло більше розраховувати на радикальне закінчення війни на Заході, особливо в результаті дій авіації.
Це відповідало меті не лише британської, а й радянської політики, бо як Англія, так і Радянська Росія хотіли, щоб ця війна тривала якомога довше, щоб послабити всю Європу і максимально знесилити її.
Загрозливий наступ Росії також в кінцевому рахунку служив тільки одній меті: взяти в свої руки важливу основу економічного життя не тільки Німеччини, але й усієї Європи або, в залежності від обставин, як мінімум знищити її. Але саме Німецький Рейх з 1933 року з нескінченним терпінням намагався зробити держави Південно-Східної Європи своїми торговими партнерами. Тому ми більше за всіх були зацікавлені в їхній внутрішній державній консолідації та збереженні у них порядку. Вторгнення Росії до Румунії і союз Греції з Англією погрожували незабаром перетворити і ці території в арену загальної війни.
Всупереч нашим принципам і звичаям, я, у відповідь, на наполегливе прохання тодішнього румунського уряду, який сам був винен в такому розвитку подій, дав пораду заради миру поступитися радянському шантажу і віддати Бессарабію.
Однак румунський уряд вважав, що зможе виправдати цей крок перед своїм народом лише за тієї умов, якщо Німеччина та Італія в рамках відшкодування збитків, дадуть як мінімум гарантію непорушності кордонів тієї частини Румунії, що залишилася.
Я зробив це з важким серцем. Причина зрозуміла: якщо Німецький Рейх дає гарантію, це означає, що він за неї ручається. Ми не англійці і не євреї.
Я вірив до останньої години, що послужу справі миру в цьому регіоні, навіть якщо прийму на себе важкі зобов'язання. Але, щоб остаточно вирішити ці проблеми і з’ясувати російську позицію по відношенню до Рейху, відчуваючи тиск мобілізації, що постійно посилюється на наших східних кордонах, я запросив пана Молотова в Берлін.
Радянський міністр закордонних справ зажадав пояснення позиції або згоди Німеччини за наступними 4 питаннями:
1-е питання Молотова:
Чи буде німецька гарантія Румунії в разі нападу Радянської Росії на Румунію спрямована також проти Радянської Росії?
Моя відповідь:
Німецька гарантія має загальний і обов'язковий для нас характер. Росія ніколи не заявляла нам, що, крім Бессарабії, у неї взагалі є в Румунії ще якісь інтереси. Окупація Північної Буковини вже була порушенням цього запевнення. Тому я не думаю, що Росія тепер раптом намірилася зробити якісь подальші дії проти Румунії.
2-е питання Молотова:
Росія знову відчуває загрозу з боку Фінляндії і вирішила, що не буде цього терпіти. Чи готова Німеччина не надавати Фінляндії підтримки і, перш за все, негайно відвести назад німецькі війська, які просуваються до Кіркенесу на зміну попереднім?
Моя відповідь:
Німеччина як і раніше не має в Фінляндії ніяких політичних інтересів, проте уряд Німецького рейху не міг би терпимо поставитися до нової війни Росії проти маленького фінського народу, тим більше ми ніколи не могли повірити в загрозу Росії з боку Фінляндії. Ми взагалі не хотіли б, щоб Балтійське море знову стало театром воєнних дій.
3-є питання Молотова:
Чи готова Німеччина погодитися з тим, що Радянська Росія надасть гарантію Болгарії і радянські війська будуть для цієї мети послані в Болгарію, причому він, Молотов, хотів би запевнити, що це не буде використано як привід, наприклад, для повалення царя?
Моя відповідь:
Болгарія - суверенна держава, і мені невідомо, чи зверталася взагалі Болгарія до Радянської Росії з проханням про гарантії подібно до того, як Румунія звернулася до Німеччини. Крім того, я повинен обговорити це питання з моїми союзниками.
4-е питання Молотова:
Радянській Росії при будь-яких обставин потрібен вільний прохід через Дарданелли, а для його захисту необхідно створити кілька важливих військових баз на Дарданеллах і на Босфорі. Погодиться з цим Німеччина чи ні?
Моя відповідь:
Німеччина готова в будь-який момент дати свою згоду на зміну статусу проток, визначеного угодою в Монтре на користь чорногорських держав, але Німеччина не готова погодитися на створення російських військових баз в протоках.
Націонал-соціалісти! Я зайняв в даному питанні позицію, яку тільки й міг зайняти як відповідальний вождь Німецького рейху і як представник європейської культури і цивілізації, усвідомлюючи й свою відповідальність.
Результатом стало посилення радянської діяльності, спрямованої проти Рейху, насамперед, негайно був початий підкоп під нову румунську державу, посилилися і спроби за допомогою пропаганди повалити болгарський уряд.
За допомогою незрілих людей з румунського Легіону, що заплуталися, вдалося інсценувати державний переворот, метою якого було повалити главу держави генерала Антонеску, занурити країну в хаос і, усунувши законну владу, створити передумови для того, щоб обіцяні Німеччиною гарантії не могли набути чинності.
Незважаючи на це, я продовжував вважати, що найкраще зберігати мовчання.
Відразу ж після краху цієї авантюри знову посилилася концентрація російських військ на східному кордоні Німеччини. Танкові і парашутні війська у все більшій кількості перекидалися на загрозливо близьку до німецького кордону відстань. Німецький Вермахт і німецька батьківщина знають, що ще кілька тижнів тому на нашому східному кордоні не було жодної німецької танкової або моторизованої дивізії.
Але якщо вимагався останній доказ того, що, незважаючи на всі спростування і маскування, виникла коаліція між Англією і Радянською Росією, то його дав югославський конфлікт.
Поки я робив останню спробу умиротворення Балкан і, зрозуміло, разом з дуче запропонував Югославії приєднатися до Троїстого пакту, Англія і Радянська Росія спільно організували путч, і за одну ніч усунули тодішній уряд, готовий до взаєморозуміння. Сьогодні про це можна розповісти німецькому народові: антинімецький державний переворот в Сербії стався не тільки під англійськими, але й, насамперед, під радянськими прапорами. Оскільки ми промовчали і про це, радянське керівництво зробило наступний крок. Воно не тільки організувало путч, а й кілька днів по тому уклало зі своїми новими ставлениками відомий договір про дружбу, покликаний зміцнити волю Сербії чинити опір умиротворенню на Балканах і нацькувати її на Німеччину. І це не було платонічним наміром. Москва вимагала мобілізації сербської армії.
Оскільки я продовжував вважати, що краще не висловлюватися, кремлівські правителі зробили ще один крок.
Уряд німецького рейху має сьогодні у розпорядженні документи, з яких випливає, що Росія, аби остаточно втягнути Сербію у війну, обіцяла їй поставити через Салоніки зброю, літаки, боєприпаси та інші військові матеріали проти Німеччини.
І це відбувалося майже в той самий момент, коли я ще радив японському міністру закордонних справ д-ру Мацуока домагатися розрядки з Росією, все ще сподіваючись послужити цим справі миру.
Тільки швидкий прорив наших незрівнянних дивізій до Скоп'є і заняття самих Салонік перешкодили здійсненню цієї радянсько-англосаксонської змови. Офіцери сербських ВПС відлетіли до Росії і були прийняті там як союзники. Тільки перемога держав Осі на Балканах зірвала план втягнути Німеччину цього літа в багатомісячну боротьбу на південному сході, а тим часом завершити зосередження радянських армій, посилити їх бойову готовність, а потім разом з Англією, з надією на американські поставки, задушити і задавити Німецький Рейх та Італію.
Тим самим Москва не тільки порушила положення нашого пакту про дружбу, але і жалюгідним чином його зрадила. І в той же час правителі Кремля до останньої хвилини, як і у випадках з Фінляндією та Румунією, лицемірно запевняли зовнішній світ у своєму прагненні до миру і дружби і складали зовні наївні спростування.
Якщо дотепер обставини змушували мене зберігати мовчання, то тепер настав момент, коли подальша бездіяльність буде не тільки гріхом потурання, а й злочином проти німецького народу і всієї Європи.
Сьогодні на нашому кордоні стоять 160 російських дивізій. В останні тижні мають місце безперервні порушення цього кордону, не тільки нашого, а й на далекій півночі і в Румунії. Російські льотчики бавляться тим, що безтурботно перелітають цю межу, немов хочуть показати нам, що вони вже відчувають себе господарями цієї території. У ніч з 17 на 18 червня російські патрулі знову вторглися на територію рейху і були витіснені тільки після тривалої перестрілки. Але тепер настав час, коли необхідно виступити проти цієї змови єврейсько-англосаксонських розпалювачів війни та єврейських володарів більшовицького центру в Москві.
Німецький народе! У даний момент здійснюється найбільший за своєю протяжністю та обсягом виступ військ, який тільки бачив світ. У союзі з фінськими товаришами стоять бійці переможці при Нарвіку біля Північного Льодовитого океану. Німецькі дивізії під командою завойовника Норвегії захищають разом з фінськими героями боротьби за свободу під командуванням їх маршала фінську землю. Від Східної Пруссії до Карпат розгорнуті з'єднання німецького східного фронту. На берегах Прута і в низинах Дунаю до узбережжя Чорного моря румунські та німецькі солдати об'єднуються під командуванням глави держави Антонеску.
Завдання цього фронту вже не захист окремих країн, а гарантування безпеки Європи і тим самим порятунок всіх.
Тому я сьогодні вирішив знову віддати долю і майбутнє Німецького рейху і нашого народу в руки наших солдатів. Хай допоможе нам Господь у цій боротьбі!
Адольф Гітлер, 22 червня 1941 року
Комментариев нет:
Отправить комментарий