Безособові речення на -но, -то, їх значення та норми вживання

В системі української синтакси одно з найпомітніших місць займають безособові речення з присудковою формою на -НО, -ТО. Ця особливість української синтакси заслуговує на увагу не тільки тому, що вона є одною з найхарактерніших національних ознак української мови. але й тому, що це явище в нашій мовній практиці часто викликає деякі труднощі й непорозуміння щодо його вживання. Отже, нашим завданням є з'ясувати значення цієї своєрідної конструкції і визначити ті умови, що при них можливе вживання цього типу речень.

1. Присудкова форма на -НО, -ТО з походження — дієприкметник середнього роду в давній закам'янілій формі. Порівн.: писанъ (чол. р.), писана (жін. р.) і писано (сер. р.). Колись цей дієприкметник. як і дієприкметники взагалі, узгоджувався з відповідним іменником [писано письмо, писана письма, писану письму...] і виконував не тільки функцію присудка, але й функцію означення. Тепер ця форма набула в українській мові цілком самостійного лише присудкового значення. Ніяких інших синтаксичних функцій вона не виконує. Більше того. Ця присудкова форма, як колишній дієприкметник. цілком втратила своє первісне іменне значення, тобто значення іменної частини складеного присудка, і набула значення звичайного дієслівного присудка минулого часу. Тепер це звичайнісіньке дієслово, тільки в особливій формі, в формі колишнього дієприкметника середнього роду. Своїм змістом воно нічим не відрізняється від звичайного дієслова минулого часу. Порівн.: зроблено — зробили, написано — написали, вбито — вбили та інш.
Таким чином, старий дієприкметник середнього роду, будучи в функції присудка в безособових реченнях. через цю саму своєрідну функцію цілком втратив своє первісне граматично-категоріяльне значення: із дієприкметника перетворявся в дієслово, зберігши лише стару дієприкметникову скам'янілу форму середнього роду на -НО, -ТО.

Українські вислови, прислів’я та приказки де згадуються собаки: Cобаки гавкають, а місяць світить

Убогому життя, як собаці на перелазі.
Він, як різницький собака: тут ударять, то до другого побіжить.
Слуга на від слузі, як собака на мотузі.
Така честь, як собаці в ярмарок: або прив’яже.
Багач, як собака: на своєму лежить, а хвіст перекинув на чуже.
Який пес на утрені, такий і на службі.
Не любить правди, як пес мила.
Як Рябка годують, так Рябко і бреше.
Така то правда, як пси траву їдять.
Ховається від роботи. як собака од мух.
Доля – не собака, палицею не відіб’єш.
Як той пес: день біжить, а тиждень лежить.
Холодно, хоч собака ганяй.
Як пес робить, так пес у чоботях ходить.
Обмок, як вовк, обкис, як лис, обмерз, як пес, а все задурно.
Смачне, хоч на собак вилий.
Господар з тебе, як з собачого хвоста сито.
Вітають, як дорогого, а женуть з хати як пса.
Нагадував, як пес, за плугом ходячи.
Рудий, як собака.
Тобі так хочеться робити, як старому псові в завірюху брехати.
Без жінки – що без кішки, а без мужа – що без собаки.
Свекруха любить невістку, як собаки діда.
Свекруха на печі, що собака на ланцюгу.
Як виглянула у вікно, то три дня собаки брехали.
Нема з пса солонини, а з зятя дитини.
Бережись підлесливого, як потайного собаки.
Трудно вирвати, як псові із зубів.
Добрий пес краще, як злий чоловік.
Все один чорт, що собака, що хорт.
Коли б сім собак, то б од усіх сімох од’їлась.
Дивився, як собака на висівки.
Жив, як пан, а здох. як пес.
Така йому честь, як собаці на смітнику.
Ой, чумаче, чумаче, життя твоє собаче.
Сидить як собака на сіні і сам не з’їсть, і другому не дасть.
Краще живий пес, ніж мертвий лев.
Cобаки гавкають, а місяць світить
У собаки з кісткою друзів немає.
Собаці собача смерть.
Найбільші гавкачі – то найменш кусачі.
Навіть найсумніший пес іноді махає хвостом.
У злого собаки зазвичай обірвані вуха.
Пес і собака – віра однака.
Собака нюхом чує, де стерво лежить.
Котра собака багато бреше, мало кусає.
Кожен пес хоробрий на своєму смітнику.
Кожен пес перед своїм порогом сміливий.
Живе як кіт із собакою
Любиш мене, люби й мого собаку.