«Отак подивишся здаля на москаля…»
Чимало років «гуляє» в Інтернеті такий вірш:
Отак подивишся здаляНа москаля —
І ніби справді він людина,
Іде собі, мов сиротина,
Очима — блим, губами — плям,
І десь трапляється хвилина,
Його буває майже жаль,
А ближче підійдеш — москаль!
Хльосткі, насмішкуваті рядки, що з часом актуалізувалися й нині, в умовах агресивної війни Росії проти України, звучать особливо дошкульно. Втім не про славного автора та співавторів (є й розширені, не менш круті версії) хочу сказати, навіть не про те, що, на жаль, цей вірш давно й багатьма сприймається як… Шевченковий. Ось і цього року на день народження Кобзаря одна з обласних організацій офіційно сповістила, що «записала відео, де було продекламовано вірш Тараса Григоровича Шевченка “Отак подивишся здаля на москаля”».
Сказати хочу, що саме Кобзар визначив історичний дискурс москаля[1] в долі України, розкрив його ментальну сутність емоційно й глибоко, всебічно й вичерпно, переконливо й правдиво… Так от, слова «москаль» і «москалі» Тарас Шевченко вживав п’ятдесят п’ять разів, а ще понад сорок — «москалеві», «москалевою», «москалеву», «москалика», «москалики», «москалів», «москаля», «москалям», «москалями», «москалях»… Цієї сотні поетичних визначень було досить, щоб Шевченкове сприйняття москаля увійшло до цивілізаційного коду нації, стало наснагою до боротьби й оберегом українців…